Війна в Афганістані – це трагедія і звитяга сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати… Це не лише незагоєна рана, біль її учасників, це – застереження на майбутнє. В училищі, з нагоди памятної дати було проведено
Виховний захід: «Час і досі не загоїв рани, цей одвічний біль Афганістану…» та годину спілкування: «Крізь пекло Афганської війни». Під час заходів бібліотекар училища та викладач історії звернули увагу чнів на те, що Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Що було зумовлено, насамперед, географічним розташуванням країни, рельєфом місцевості (80% території — гори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідомості афганських племен. Ця війна почалася 1979 року і тривала до 1989 року. Під час цієї війни загинули і зникли без вісті 15031 людина із 620 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у цих воєнних діях. Поранення та контузії отримали понад 53 тисячі чоловік.
Та навели учням жахливі показники статистичних даних, а саме: Майже кожний четвертий(!) солдат (більше 160 тисяч ) був родом з України і це при тому, що Україна була однією із п’ятнадцяти республік.
За десять років цього пекла на один день припадала смерть чотирьох молодих людей віком від 18 років…
160 тисяч українців пройшли вогненними дорогами Афганістану, 3360 не повернулися додому, більш як 8 тисяч зазнали поранення, понад 100 тисяч перенесли складні захворювання. Залишились без синів 2729 матерів, 1982 батька, стали вдовами 505 молодих жінок, сиротами — 711 дітей. Після війни померло від ран і захворювань вп’ятеро більше «афганців», ніж загинуло, кількість інвалідів збільшилася в кілька разів. Це тяжкі втрати для батьків, рідних, близьких, друзів, і вцілому, для суспільства.
Незалежна Україна 15 лютого офіційно вшановує День пам’яті загиблих воїнів-інтернаціоналістів та День виводу військ з Афганістану.
За роки афганської війни 72 військовослужбовців були удостоєні звання Герой Радянського Союзу, 11 з них – українці.
Наприкінці виховної години бібліотекар наголосила: «Живі завжди в боргу перед мертвими. І ви, молоде покоління, повинні знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди…
Наприкінці години спілкування учням було запропоновано переглянути відеоролик: «Монолог пілота чорного тюльпану» (В. Ланчак).
