На виконання Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» №376-V у період з 22 по 25 листопада 2016 року в училищі відбудулися жалобні заходи, направлені на морально-етичне виховання учнів, розвиток відчуття патріотизму, гуманності, милосердя та співчуття.
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами.
Страшне видовище. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії, на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, – це одне, а коли від голоду, зумисного голоду – це зовсім інше. І сталося це не в пустелі чи вічній мерзлоті, а на теренах “житниці” Європи.
Це злочин проти людини, проти народу, проти всього людства. Проте, це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.
Отож, це невід’ємна сторінка нашої історії, яку ми не повинні забувати…завжди маємо пам’ятати що український народ сильний духом, і його ніхто не здолає…як і в 32-33-х роках голод…
Учням училища було запропоновано намалювати малюнки: «Думки й слова малюю олівцем», виставка учнівських малюнків представлена на третьому поверсі навчального корпусу. 24 та 25 листопада 2016 року викладач Історії України Л.П. Марченко-Паладян, кожен урок розпочинала інформаційною 10-хвилинкою : «Голод 1932-1933 рр. Українська ніч 1933 року», та разом з учнями другого курсу провела бесіду: «Пам’ять живе у наших серцях».
Учні групи К-6-3/4 та К-6-13/14, разом з керівникам груп відвідали виховний захід, що відбувався у бібліотеці ім.Тургенєва: «Чорна сповідь моєї Вітчизни».
Отже, учні мали змогу переконатися, що 1932-1933 роках в Україні був страшний штучно творений голод, під час якого померли мільйони українців. Який так і називають – Голодомор. Задуматися про те, що дотепер ми не знаємо імен всіх, хто загинув від голодної смерті. Їх не називали і не називають героями. Їм не ставили пам’ятників чи обелісків.
Нас просто заставляли про це забути. Але пам’ять не можна знищити!
Україна пам’ятає!
Світ визнає!
